Повені
Гідрологічні небезпечні явища включають; високі рівні води (повені), дощові паводки, затори і зажери, дію нагонного вітру тощо.
Повінь - тимчасове затоплення значної частини суші водою в результаті піднімання рівня води у річці, озері або морі.
Залежно від причин повені природного характеру поділяють на:
- Повені, зумовлені випаданням сильних опадів або інтенсивним таненням снігу (льодовиків) у її басейні річки.
- Повені, що виникають внаслідок поєднання паводкових вод з льодоходом. Льодохід часто супроводжується заторами (нагромадження льоду в руслі ріки) або зажерами (скупчення внутрішньоводного льоду, який утворює льодяну пробку), що зумовлюють додатковий підйом води і затоплення нових територій. У разі прориву водою перешкоди може утворитися навальна хвиля, що створює небезпеку затоплення території, розташованої нижче за течією. Затори найчастіше утворюються на ріках, що течуть із півдня на північ, оскільки південні ділянки ріки звільняються від льоду раніше, ніж північні, і льодохід, що розпочався, зустрічає на своєму шляху перешкоду у вигляді льодоставу. Зажери утворюються у передльодоставний період і, за наявності незамерзаючих ділянок ріки, протягом зими.
Рельєф, утворення якого пов'язане з розчинними і водопроникними породами, називають карстовим рельєфом. Назва типу рельєфу походить від плоскогір'я «Карст», яке складене вапняками і знаходиться на північно-східному побережжі Адріатичного моря, де карстові утворення представлені найтиповіше й раніше всього тут були вивчені.
Розчинними гірськими породами, на яких розвивається карстовий рельєф, є вапняки, доломіт, гіпс, кам'яна сіль, які мають різну розчинність. Найменшу розчинність мають вапняки (1 г кальциту при 15° розчиняється в 10000 см3 води) і найбільшу — кам’яна сіль (1 г галіту при 15° розчиняється в 3см3 води). Карстовий рельєф розвивається в рівній мірі в породах з різною розчинністю. Проте не всі розчинні породи за особливостями свого розповсюдження мають однакове географічне значення для карстових форм. Найбільш поширеними з цих порід будуть вапняки, а доломіт, гіпс, кам'яна сіль мають порівняно незначний розвиток.
Прозорість води (рос. прозрачность воды; англ. water purity, англ. transparency of water, water clarity, нім. Wasser-durchsichtigkeit f, Durchsichtigkeit f des Wassers) – властивість води пропускати вглиб світлові промені. Прозорість води залежить від товщини шару води, через яку проходить світло, від кольоровості і каламутності води, тобто від вмісту в ній різних барвників, завислих мінеральних і органічних речовин.
Мірою прозорості служить висота стовпа води, за якої можна спостерігати білий диск-прозоромір певних розмірів, що його занурюють у воду, або розрізняти на білому папері стандартний шрифт певного розміру і типу. Результати виражаються в сантиметрах із зазначенням способу вимірювання.
За ступенем прозорості води поділяють на:
1) прозорі;
2) слабко прозорі;
3) слабко каламутні;
4) каламутні;
5) сильно каламутні.
Найпрозоріша вода в Саргасовому морі - до 66 м.
У природних водоймах для оцінки прозорості користуються диском Секкі. Його опускають на таку глибину, щоб він повністю зник з виду, ця глибина й уважається прозорістю. Подібний спосіб вимірювання був уперше застосований у ВМС США в 1804 році. У цей час існує також ряд електронних приладів для вимірювання прозорості води.